|
|
Хочу розповісти про чудове подружжя художників, які живуть в нашій чудовій країні, в нашій Україні. Людей, які своєю вірою й багатьма талантами й невгамовною працею над власним характером та потенціалом зуміли побудувати власне щастя, а своєю творчістю приносити радасть та свіже відчуття власної любові до життя та до людей. Це Юрій та Віра Копчаки, які живуть та творять шедеври наповнюючи цей стрімкий та шалений світ своєю любов’ю, у містечку Трускавеці, що розташувалося на Львівщині.
Юрій родом із села Болехівці Дрогобицького району Львівської області. Віра народилася в селі Єришовка Павловського району Воронезької області.
У 1982 році вони обидва закінчили художній відділ Курського державного педагогічного інституту. Після одержання дипломів вони оселилися на Україні в Трускавці. І ось уже 17 років працюють викладачами образотворчого мистецтва в середній школі №2.
І Юрій і Віра – члени Львівської Спілки художників України. Їхні роботи зберігаються у приватних колекціях в Україні та закордоном (Росії, Прибалтиці, Казахстані, Польщі, Англії, Чехії, Німеччині, Канаді, Америці).
Твори подружжя Копчаків подорожували багатьма виставковими залами. Кожен із художників мав чисельні персональні виставки у рідному Трускавці впродовж 1994-1999 років. У 1996 році з їхніми роботами глядачі ознайомились на Міжнародному пленері живопису “Стожари-96”, організатором якого виступив відомий Львівський скульптор Володимир Ропецький; у 1997 році пройшла персональна виставка Юрія і Віри Копчаків у Музеї Михайла Біласа. Свої роботи подружжя експонувало на виставці трускавецьких художників до 170-річчя курорту. Юрій взяв участь також у ювілейній виставці, присвяченій 60-річчю Спілки художників, що проходила у Львіському Палаці мистецтв у грудні 1998 року. У тому ж році він представив свої твори в галереї “Мистець”, що в Києві. А в січні 1999 року Юрій та Віра запросили на виставку живопису “Лише там, де ночує сонце”, що проходила в Київській галереї “Грифон”.
Кожен, хто хоч раз мав щастя бачити роботи Копчаків відчув, їхню відкриту любов до життя, до людей, до природи, до батьків.
Переглядаючи твори, одразу вгадуєш ніжну, тендітну руку Віри. Вона вкладає в свої роботи все своє серце і душу. Кожна форма, лінія вписані нею з великою любов’ю. Віра майстер у жанрі натюрморту. Яскравим свідченням цього є чудова робота “Скоро весна”. Привертають увагу створені нею прекрасні натюрморти із серії “Мої чотири вікна”. Через прозорі віконця своєї душі Віра тонко відчуває красу й добро цього світу. І пропонує усім зазирнути у світ через свої чотири вікна. А за її вікнами життя – життя у буянні весни, пишному літньому цвітінні, розкішних барвах осені, зимовому спокої.
Весна. Ранок. На підвіконні букет бузку. Через відчинене вікно грайливий, безтурботний вітерець намагається порушити квіткове замріння. Квіти злегка погойдуються на тонких стебельцях, а пелюстки тріпочуть на вітру, ніби перешіптуються між собою про щось потаємне (“Весняний ранок”).
А ось робота “Літній день”: сонячні промені весело заглядають у вікно, заливаючи своїм щедрим світлом усе навкруги, а тендатні ромашки з великими добрими жовтими оченятами радіють літньому теплу.
З іншої картини до нас промовляє сама барвиста королева-осінь. Милують око червоні й білі троянди, спілі яблука і груші, насичені кольори і відтінки (“Осінній вечір”).
І раптом – замерзлий подих холодної зимової ночі. І теж квіти. Квіти, задивлені у вікно в очікуванні тепла. Спокій. Тихе світло місяця. Все завмерло до весни (“Зимова ніч”).
Дуже зворушує робота “Пізнання осені”: Дощ. Маленький хлопчик із парасолькою обережно ступає мокрими вулицями міста. Здивовані дитячі очі широко відкриті. Велика, чиста, безхитрісна душа дитини вбирає у себе всі звуки, мелодії, шум дощу, подих вітру. Це перше справжнє, неповторне, а тому найпрекрасніше знайомство з осінню.
Своєю творчістю Віра ніби підказує нам, що красу не треба вигадувати й шукати десь далеко. А треба навчитись бачити її навіть у невеликій квітці, краплині дощу, промені сонця, і тоді життя стане приємнішим і світлішим.
Якщо творчості Віри близький традиційний стиль, то Юрій схиляється до авнгардизму. Його творчість позначена постійним пошуком нових форм і ліній. Свої незвичайні асоціації, задуми, образи Юрій переносить на полотно. З-під пензля митця виходять дивовижні роботи – “Мелодія синіх Карпат”, “Вже скоро ніч”, “Карпатська сюіта” та інші. Усім серцем любить рідний край Юрій. Дихають свободою його величні Карпати, кличуть за собою осінні дощі, а серце глядача охоплює почуття гармонії з природою, з усім світом (“За дощами”, “Серпневі Карпати”).
Пізнаючи цей світ, Юрій розуміє, що він надзвичайно багатоманітний, кожної хвилини новий і неповторний, також приховує безліч нерозкритих таємниць. Юрій замислюється: а можливо навіть у риб є своя власна, незрозуміла людям мова? (“Мовою риб”).
Автора також дуже цікавить психологія людини, він прагне осягнути всю глибину людської душі. Свідчення тому диптих “Дзеркало душі”.
Усі найкращі спогади про батьківське тепло, турботу й ніжність Юрій втілює у роботі “Батькова криниця”. Присвятив він і цілу виставку пам’яті свого батька.
Роботи Юрія вважають оригінальністю, нетрадиційним, новим, неповторним зображенням дійсності. Здавалося б, про все у нашому житті вже написано, сказано, намальовано й представлено у різних формах і виявах. А переглядаючи роботи Юрія переконуєшся, що людське серце – невичерпна скарбниця творчих можливостей, що приховує у собі вир безмежних ідей і фантазій.
Своєю творчістю Юрій і Віра Копчаки ще раз повторюють незаперчну істину – любов врятує світ. Любов до людей, до природи, краса душі, краса людських взаємин. В любові та єдності живе подружжя Копчаків, такий же шлях у життя вказують своїм дітям та учням.